Принципи побудови курсу

Оскільки навчальний курс є варіативною складовою шкільної історичної освіти, його вивчення будується на психолого-педагогічних підходах визначених Державними стандартами і навчальною програмою з історії:

особистісно орієнтованому, згідно з яким у центр навчально-виховного процесу ставляться інтереси особи-учня, що передбачає: гуманне суб’єкт-суб’єктне співробітництво всіх учасників навчально-виховного процесу; діагностично-стимулювальний спосіб організації навчального пізнання; діяльнісно-комунікативну активність учнів (проєктування індивідуальних досягнень в усіх видах пізнавальної діяльності); якомога повніше врахування у доборі змісту, методиках, стимулах навчання та системі оцінювання діапазону особистих потреб;

компетентнісному, сутність якого полягає в тому, що проміжним і кінцевим результатами навчання визнається формування певних здібностей особистості (компетентностей), котрі проявляються в комплексі вмінь, базованих на знаннях, ціннісних орієнтирах і досвіді діяльності;

діяльнісному, згідно з яким ефективність навчання залежить від залученості учнів до різноманітних видів діяльності, що дає їм змогу успішніше засвоювати суспільний досвід і, як наслідок, забезпечує соціальну активність особистості.

Добір змісту навчального курсу здійснюється відповідно до базових підходів історичної та педагогічної наук:

загальнонаукового – ознайомлення учнів із достовірними фактами та їхніми інтерпретаціями з метою формування цілісного наукового світогляду;

конкретно-історичного – розгляду подій і явищ у контексті відповідного історичного часу, місця, супутніх обставин та динаміки перебігу від причин до наслідків;

компаративного – зіставлення аналогічних за змістом подій, явищ, процесів та історичних постатей в історії Кореї та України;

альтернативно-проблемного – використання різноманітних історичних джерел та ознайомлення з різними інтерпретаціями історичних подій і явищ;

генералізувального – виділення в навчальному матеріалі найсуттєвішого, а також окреслення ключових тенденцій розвитку у відповідний історичний період;

системного – опора на міжпредметну і міжкурсову інтеграцію та вивчення історичного процесу в органічному поєднанні цивілізаційного, культурно-антропологічного та інших аспектів;

аксіологічного (ціннісного) – прищеплення загальнолюдських морально-етичних цінностей та вироблення на їхній основі особистісної системи оцінювання історичних подій, діячів, явищ тощо;

полікультурного – акцентування уваги на органічній єдності історії, культури, мови, традицій і звичаїв, котрі забезпечують наступність і спадкоємність поколінь свого народу, а також на потребі шанобливого ставлення до культур і звичаїв інших народів;

світського – ознайомлення учнів з історією релігій як феноменів культури за умов недопущення пропаганди окремих релігійних учень.